Філологічний факультет

9 жовтня студентам філологічного факультету Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка випала нагода відвідати Всеукраїнські Грищенківські ювілейні читання – 2026. Шість годин роботи промайнули як мить.

  «Під час заходу я дізнався чимало нового про біографію вченого, його професійне становлення та наукові здобутки. Увагу привернув його життєвий шлях Арнольда панасовича, який був непростим і вимагав наполегливості та відданості обраній справі. Арнольд Панасович Грищенко народився на Ріпкинщині, на Чернігівщині, і для мене як студента-філолога особливо приємно відкривати для себе імена видатних учених, пов’язаних із нашим краєм. Його діяльність є прикладом того, наскільки вагомим може бути внесок однієї людини в розвиток мовознавчої науки», – Владислав Кривденко.

«Іноді, щоб по-новому подивитися на звичайні речі, достатньо почути чужі думки, відкрити для себе щось незнайоме або просто опинитися в середовищі людей, які захоплюються своєю справою. Саме такі враження в мене залишилися після візиту ювілейних Грищенківських читань», – Марія Литвин.

          Христина Цибуля сприйняла всеукраїнське дійство як «науковий захід, присвячений пам’яті видатного українського мовознавця, педагога, доктора філологічних наук, професора Арнольда Панасовича Грищенка. Цьогорічна зустріч набула особливого значення, адже відбулася в контексті 35-річчя Інституту української мови Національної академії наук України, який є ровесником незалежности нашої держави. Читання об’єднали науковців, викладачів, дослідників і молодь, зацікавлену розвитком української мови. Попри складні умови воєнного часу, учасники долучилися до наукового спілкування, обміну думками й осмислення актуальних проблем українського мовознавства. Для мене, як студентки філологійного факультету, це була нагода ще раз переконатися, наскільки широким і різноманітним є простір дослідження рідної мови. Особливе враження справила розповідь про життєвий і науковий шлях Арнольда Панасовича Грищенка. Від випускника Ніжинської вищої школи, уродженця Чернігівщини, до знаного мовознавця, чиї праці присвячені важливим питанням української граматики та історії мови, – його професійний шлях засвідчує значення наполегливої праці й відданості своїй справі. За науковими досягненнями постає особистість, яка зробила вагомий внесок у розвиток українського мовознавства. Саме тому такі зустрічі важливі не лише для збереження пам’яті про вченого, а й для продовження його наукових традицій».

«Для мене як студентки-філологині участь у Грищенських читаннях стала нагодою розширити свої знання та по-новому осмислити значення української мови. Я ще раз переконалася, що вивчення мови неможливе без розуміння історії народу, його літератури, культури й духовних цінностей. Такі заходи допомагають усвідомити відповідальність майбутніх фахівців за збереження мовних традицій і поширення знань про українське слово. Щиро дякую організаторам Грищенських читань за можливість долучитися до наукового життя, почути змістовні виступи та ознайомитися з важливими сторінками історії українського мовознавства. Подібні зустрічі сприяють професійному становленню студентів, формують зацікавлення науковою діяльністю та виховують повагу до здобутків попередніх поколінь. На мою думку, Грищенські читання мають особливе значення, адже поєднують пам’ять про видатних учених, розвиток науки та любов до рідної мови. Наукова спадщина продовжує жити доти, доки нею цікавляться, її досліджують і передають наступним поколінням. Саме тому такі заходи допомагають зберігати українське слово як важливу частину нашої історії, культури та національної самобутності», – Олександра Непоп.

          Пленарне засідання занурило студентів-філологів у «чисту науку», спонукало до роздумів.  «Серед почутих виступів найбільше мені запам’яталася доповідь Катерини Городенської, присвячена прикметниковому керуванню та предикативності якісних прикметників. У центрі уваги було дослідження того, як прикметники поєднуються із залежними компонентами, які відмінкові форми вони можуть вимагати та яке місце посідають у структурі речення. Цікавим для мене стало усвідомлення того, що дослідження, здійснені кілька десятиліть тому, не втратили свого значення. Наукові положення Арнольда Панасовича стали важливим підґрунтям для подальших праць українських мовознавців. Саме такі приклади показують, що наукова робота не обмежується часом її створення: результати досліджень можуть розвиватися, уточнюватися та ставати основою для нових відкриттів», – Владислав Кривденко.

«Мені було цікаво слухати наукові доповіді, адже кожна з них давала змогу розглянути мовні явища під іншим кутом. Деякі думки змушували замислитися над тим, чого раніше я могла навіть не помічати у звичайному мовленні. Інші спонукали звернути увагу на питання, над якими хочеться поміркувати ще раз. Особисто для мене це і є одна з найважливіших цінностей таких «зустрічей»: вони не просто дають нову інформацію, а залишають після себе відкриті запитання, цікавість і бажання дізнатися більше», – Марія Литвин.

          Любов Луцик захопила доповідь Миколи Івановича Степаненка:  «…сьогодні особливо важливо вміти аналізувати інформацію, звертати увагу на формулювання та не сприймати все прочитане бездумно. Цікаво розглядати це питання і в контексті розвитку штучного інтелекту, який дедалі активніше використовують для створення текстів та поширення інформації. Мені хотілося б прочитати повну статтю Миколи Івановича Степаненка після її опублікування, адже ця тема спонукає до подальших роздумів».

          Для гостей-студентів значно цікавішим виявилося саме секційне засідання, на якому представляли свої доповіді й наші філологи-старшокурсники. Під час обговорення читань другокурсники одностайно відзначали виступи Світлани Гречухи, Богдани Хіміч, Єлизавети Аніщенко та інших молодих науковців. Владислав Кривденко у своєму письмовому аналізі конференції зазначив: «Окремою частиною заходу для мене стало секційне засідання, під час якого виступали молоді науковці. Мені дуже сподобалося слухати їхні доповіді, адже вони стосувалися не лише теоретичних аспектів мовознавства, а й питань, які безпосередньо пов’язані з історією, культурою та сьогоденням України. Особливо хочу відзначити два виступи, кожен із яких привернув мою увагу з власних причин. Богдана Хіміч представила доповідь «Мова в публічному просторі – це питання влади й безпеки». Уже сама назва порушує важливу проблему, над якою варто замислитися. У виступі розглядалося, як історичні заборони української мови, русифікація та обмеження її використання вплинули на суспільне сприйняття мови й закріпили нерівність між українською та російською мовами. Зокрема, ішлося про Валуєвський циркуляр 1863 року та Емський указ 1876 року, спрямовані проти поширення українського слова в освіті, книгодрукуванні й культурному житті. Особливо актуальною ця тема є сьогодні, коли мовне питання тісно пов’язане з національною ідентичністю та безпекою держави. Українська мова має повноцінно функціонувати в освіті, науці, медіа, культурі й цифровому просторі. Водночас для її розвитку важливі не лише законодавчі норми, а й доступність якісного українськомовного контенту, сучасної термінології та освітніх ресурсів. На мою думку, цінність цієї доповіді полягає в тому, що вона дає змогу подивитися на мовну політику не як на абстрактну сукупність правил, а як на питання, що стосується кожного з нас. Не менш сильне враження справила доповідь Світлани Гречухи «Російсько-український словник» (1924–1933) за редакцією А. Кримського та С. Єфремова як джерело питомих репресованих рис української мови. У ній порушувалася проблема змін, яких зазнала українська мова внаслідок радянської мовної політики, зокрема після перегляду правопису 1928 року в 1933 році. Доповідачка звернула увагу на зміни, що стосувалися різних мовних рівнів, а також на питомі українські норми, які зазнали обмежень або були витіснені. Я вважаю, що ця тема має особливе значення для студентів-філологів, оскільки допомагає глибше зрозуміти історію формування української літературної мови. За сучасними правописними нормами стоїть тривалий історичний процес, на який впливали не лише внутрішні закономірності розвитку мови, а й політичні обставини. Тому дослідження словників минулих років дає можливість побачити мовне багатство, яке не завжди можна повністю оцінити, користуючись лише сучасними довідниками. Обидві доповіді молодих науковиць видалися мені особливо важливими через актуальність порушених проблем. Виступ Богдани Хіміч привернув увагу до сучасного становища української мови та її ролі в суспільстві, а доповідь Світлани Гречухи дала змогу замислитися над історичними причинами змін у мовній нормі. Разом вони показали, наскільки тісно переплітаються історія, мовна політика та сучасне мовознавство. Приємно було бачити, що молоді дослідники звертаються до таких серйозних питань і знаходять можливість представити результати своєї роботи на науковому заході. Для мене це також стало нагодою побачити, наскільки різноманітною є філологія. Вона охоплює не лише аналіз граматичних конструкцій чи вивчення правопису, а й дослідження суспільних процесів, історичної пам’яті та культурної спадщини. Хочу висловити щиру й величезну подяку всім, хто долучився до організації Грищенківських читань. Проведення таких заходів потребує значних зусиль, ретельної підготовки та відповідального ставлення до кожної деталі. Дякую організаторам за можливість почути фахові доповіді, дізнатися більше про видатного українського мовознавця та долучитися до обговорення важливих питань. Окрема вдячність усім доповідачам за їхню працю, цікаві виступи й можливість поглянути на знайомі мовні явища з нового боку. Радий, що зміг стати учасником цієї події. Після таких зустрічей ще більше хочеться поглиблювати свої знання, звертатися до наукових джерел і краще розуміти особливості рідної мови. Українське мовознавство має багату історію, видатних представників і чимало тем, які потребують подальшого вивчення. І дуже важливо, щоб інтерес до цієї науки зберігався та передавався наступним поколінням».

          Як викладач пишаюся, що зерно падає на благодатну землю, студенти переконуються в правильності свого фахового вибору. Як науковець радію, що україністика розвивається, у старшого покоління є достойна зміна. Як громадянка вірю, що Україна Переможе!

          Тетяна Хомич