Слово, що єднає крізь століття, або Як Переяслав зустрів дослідників Шевченкового Заповіту
18 грудня 2025 року Переяслав став центром тяжіння для науковців, митців та інтелектуалів. Міжнародна конференція «Шевченків Заповіт у соціокультурному просторі: історія, сьогодення, майбутнє», присвячена 180-річчю написання геніальної поезії «Як умру, то поховайте…», зібрала тих, кому не байдужа доля України. Представники Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка активно доєдналися до роботи інституції-партнера – Національного історико-етнографічного заповідника «Переяслав».
Організаційний комітет на чолі з професором Мариною Іванівною Навальною створив атмосферу, де історія переплелася з майбутнім. Особливої гордости додає той факт, що серед учасників конференції – інтелектуальний цвіт кафедри української мови, літератури та журналістики: професор Світлана Олексіївна Жила, яка розкрила мистецькі грані долі Кобзаря, та доцент Тетяна Леонідівна Хомич.
Справжнім емоційним акцентом пленарного засідання став виступ професора Миколи Івановича Степаненка. Коли з його уст звучали шевченківські рядки, авдиторія затамувала подих – у кожному слові відчувалася неймовірна сила, глибина та щирість, які здатна передати лише людина, яка по-справжньому живе Українським Словом.
На конференції вдалося особисто познайомитися та поспілкуватися з легендарною постаттю нашої держави – українським політиком, борцем за Незалежність України, Іваном Зайцем. Його роздуми про силу й волю в Шевченковому слові стали важливим доповненням до загальної атмосфери заходу.
Під час конференції я зробила висновки, що сьогодні важливо бути тими ретрансляторами змістів, які заклав Кобзар 180 років тому в стінах цього ж міста. Шевченко – це не минуле, це наш актуальний код перемоги.
Працюймо далі, надихаючись величчю нашої культури та професіоналізмом наставників!
✨ Текст Ангеліни Клесун
