Діалекти – джерело сили нації
Інститут української мови Національної академії наук України – сучасний осередок розвитку націєцентричної Держави. Науковці разом зі своїм керманичем-титаном Павлом Юхимовичем Гриценком тримають стрій, боронять мову від варварських утручань, не шкодуючи своїх життєвих ресурсів, стоять на сторожі українського слова.
Традиційно філологійна родина Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка доєдналася до живодайного дійства – Міжнародної конференції «Діалекти в синхронії та діахронії: дослідницькі парадигми в сучасній діалектології», яка виформовувалася 16 – 17 жовтня 2025 року.
Студентів-філологів третього курсу зацікавили мовознавчі відкриття, якими поділилися знані українські лінгвісти: Павло Юхимович Гриценко, Віктор Михайлович Мойсієнко, Людмила Олександрівна Ткач та інші, а також їхні колеги з Польщі й Словенії.
Світлана Гречуха зазначила: «Торік ми опанували курс “Українська діалектологія”, захистили звіт із практики, тому захід спонукав пригадати свої напрацювання й ознайомитися з начасними розвідками в цій галузі. Як сказав Павло Юхимович, потрібно зберегти село. Він закликав не відкидати те, що ми маємо. Як відомо, українське село – це осередок живого слова, яке дихає вільно. Прозвучала думка, що полтавське мовлення найбільш чисте, адже українська літературна мова розвинулася саме на основі цього діялекту».
Другокурсників, які доєдналися до роботи конференції в її перший робочий день під час пари з «Української діалектології», надихнули виступи доповідачів. Так, Євгенія Іванова, проаналізувавши прослухане, поділилася враженнями: «Найбільше мене вразила доповідь Ткач Людмили Олександрівни. Бо головне питання яке вона поставила: чому так сталося, що праці українських діалектологів 1950–1960-х років, по суті джерельні праці, ніяк не пов’язані з культурним рухом шістдесятництва? Доповідь мала назву – діалекти української мови в мовознавчих дослідженнях 1950–1960-х років: персоналії дослідників та цінність здобутих результатів. Найперше Людмила Олександрівна почала з теперішнього стану справ. А саме навела певну паралель, про істориків-новачків, які розказують загальні факти. Та не завдають собі клопоту прочитати праці своїх попередників, і побачити, що це вже давно відомо. І так само в діалектології. Адже бракує знань діалектологів попередніх поколінь. Я і справді з цим згодна. Бо у будь-якому випадку науковці продовжують справу тих, хто були до них. Доповідачка зосередила увагу авдиторії на тому, що коли говорять за шістдесятництво згадують: поетів, режисерів, художників. Але важливе, що не фігурують ні дослідники мови, ні діалектологи. І це і справді так, на жаль… Проте, на щастя, тепер я довідалась і про них більше. Рух шістдесятників – «по суті рух проти пропаганди». А діалектологам більше пощастило, адже мали достатньо свободи. Почали видавати серії фольклорних та історичних текстів. Надзвичайно сильними за це період є праці Федора Євдокимовича Ткача, Івана Зиновійовича Петличного. І у цьому ж ключі перебувають праці Михайла Лукича Худаша з історичної лексикології. Ще однією видатною особистістю є Федот Трохимович Жилко, що працював над Атласом української мови. І вважав за потрібне запланувати складання кількох регіональних атласів української мови. У цей період набула слави одеська діалектологійна школа та однією з перших публікацій є словник діалектології українських говірок Одеської области. Та праці Степана Бевзенка й Артема Москаленка є надзвичайно цінними і в наш час. Класичними для української діалектології є дослідження Йосипа Олексійовича Дзендзелівського – лінгвістичний атлас українських говорів Закарпатської области та українського-західно лексичні паралелі. Особливою є друга праця, бо там розглядаються діалекти паралельно з тим як вони могли відображуватись у давніх пам’ятках. Ці люди поклали своє життя аби вивчати діалекти української мови – систематично. Виконували багато експедиційних досліджень до окремих сіл у період 1950-х – 1960-х рр. задля наповнення атласів української мови. Микола Федорович Наконечний саме і доклався до цього, підготувавши програму збору інформації. Цікавим є та теорія яку запропонувала пані Людмила. Про те що його праці могли підкоректовувати ідеологи, але так аби все головне, що треба сказати залишалось. Для того щоб навіть у таких умовах знайти спосіб висказати правду. Євген Михайлович Марковський – дослідник історії мови та літератури, фольклорист, театрознавець. Мав принципову позицію, що немає цього кінцевого розриву між старою писемною традицією та новою (яку розпочав Котляревський). Монографія Василя Семеновича Ващенка – лінгвістична географія Наддніпрянщини: Лексичні матеріали, стала знаковою. Особливістю є те що вона насичена елементами наукового апарату які робили її найбільш доказовою й надалі ніхто не робив такого. Висновки допомогла сформулювати, без своєї наочної присутности, Оксана Забужко: “Так зокрема витоків шістдесятництва, на думку письменниці треба дошукуватися в повстаннях у Гулагу та в переказах досвіду 15млн. в’язнів, що повернулися звідти…”».
Першокурсники, які доєдналися до роботи конференції на короткий час 17 жовтня, слухали доповідь свого викладача «Діалектні скарби Чернігівського краю: студентське осягнення». Які ж враження в наших наймолодших студентів?
Дар’я Походня: «Сьогодні я відвідала міжнародну наукову конференцію. Особливо глибоке враження на мене справив виступ Хомич Тетяни Леонідівни. Її доповідь вразила відкритістю, глибиною думок і щирою любов’ю до рідної мови. Дякую за можливість відвідати таку цікаву конференцію. Захід залишив глибоке й тепле враження, показавши, що діалекти – це не просто мовні особливості, а жива частина культури, яка зберігає дух, традиції та історію рідного краю. Такі події вчать цінувати й берегти рідну мову».
Олександра Непоп: «Під час виступу Тетяна Леонідівна підкреслила, що мова – це душа народу, його історична пам’ять і духовна опора. Вона звернула особливу увагу на українські діалекти, які є невід’ємною частиною нашої культурної спадщини. Саме діалектна мова зберігає традиції, світосприйняття й особливий колорит життя людей у різних регіонах України. Проєкт «Діалектні скарби Чернігівського краю: студентське оосягнення» об’єднав викладачів та студентів філологічного факультету Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. … Підсумовуючи почуте, варто наголосити, що діяльність Тетяни Леонідівни Хомич та студентів відіграє важливу роль у збереженні мовних традицій України. Вона сприяє вихованню любові до рідного слова, пробуджує зацікавлення народною культурою та допомагає молоді усвідомити тісний зв’язок із рідною землею. Дякую за виступ, мені дуже сподобалось!!!».
Валерія Мельник: «Наукова конференція вразила високим рівнем доповідей і глибиною наукових обговорень. Особливо цікавою була доповідь Тетяни Леонідівни Хомич “Діалектні скарби чернігівського краю: студентське осягнення”. Доповідачка наголосила на важливості збереження мовної спадщини та залучення студентів до польових досліджень, що сприяє формуванню в них поваги до рідного слова. Її виступ поєднав наукову точність із щирим захопленням темою, завдяки чому слухачі змогли відчути живу силу українських діалектів. Конференція залишила приємне враження й стала чудовою платформою для обміну ідеями між дослідниками різних регіонів».
Альона Ролдухіна: «Особливо зворушливим моментом став перегляд відео, на якому студенти університету презентували результати своєї діалектологічної практики: збирали, записували фольклорні матеріали та розповідали про особливості мовлення свого краю. Це продемонструвало, наскільки важливою є спадковість поколінь у науці та наскільки захопливим може бути процес дослідження рідної мови. Виступ був щирим, емоційним і водночас глибоко науковим. У ньому відчувалася любов до українського слова, до студентів і до справи, якій присвячене життя. Такі зустрічі надихають, додають оптимізму й нагадують, що українська наука живе, розвивається і має потужне майбутнє завдяки людям, які люблять свою справу всім серцем».
Вероніка Надточій: Сьогодні мій день почався не з кави … З перших хвилин виступу було видно, що Тетяна Леонідівна – людина, яка глибоко любить свою справу. Її слова звучали щиро, емоційно й натхненно. Однієї миті вона навіть просльозилась, що мене неабияк здивувало, зворушило. Я зрозуміла, що слухаю ту людину, яка любить свою справу, живе нею! Тетяна Леонідівна наголосила, що мова – це серце нації, духовний скарб і жива пам’ять поколінь. Особливої уваги вона надала українським діалектам, адже саме вони зберігають неповторний колорит і національний характер нашого народу. Особливо мені сподобалося, як Тетяна Леонідівна підкреслила виховне значення таких досліджень. Вона зазначила, що через вивчення народних говірок молодь вчиться розуміти свою культуру, глибше відчувати рідне слово й усвідомлювати власну національну ідентичність. Саме завдяки таким ініціативам зберігається неперервність мовної традиції, передається тепло поколінь і формується справжня любов до української мови. Також не можу не виокремити свої враження про студентів, які брали участь в цьому проєкті. У їхніх очах видніється якийсь «запал», видно, що викладач змогла їх зацікавити в цю справу. У мене була змога поговорити з однією студенткою, яка займалася «пошуком діалектичних скарбів» і було цікаво слухати про її досвід та саме бачити, що вона наслідує любов до мови від таких викладачів як Тетяна Леонідівна. Слухаючи, бачачи, таких студентів зʼявляється мотивація працювати так, як вони! Виступ залишив у мене дуже приємні враження. Було відчутно, що це не просто наукова робота, а справа серця. Від Тетяни Леонідівни йде енергія – вона вміє запалити своїм ентузіазмом і мотивувати студентів цінувати кожне українське слово. Її проєкт – це приклад того, як науковість поєднується з любов’ю до рідної землі.
Я вважаю, що діяльність Тетяни Леонідівни Хомич має величезне значення не лише для мовознавства, а й для духовного розвитку молоді. Її праця допомагає зберігати живу українську мову, плекати повагу до народних традицій і формує в студентів почуття гордості за свій край і народ».
Дякую студентам за теплоту! Дякую колегам за розкіш спілкування! Для мене такі зустрічі є ковтком свіжого повітря, вони надихають і допомагають у важкі часи тримати стрій.
Дякую, що дочитали 😊 – Тетяна Хомич.
