Моя виробнича практика
Під час навчання на магістратурі Національного університету «Чернігівський колегіум» за спеціальністю «Журналістика» мені пощастило проходити виробничу практику в ТОВ «ЧеЛайн Медіа Груп». Ця практика тривала 13 тижнів та відбувалась у дві частини, на першому та другому курсах магістратури. Вона дозволила особисто зануритися у світ професійної журналістики й спробувати себе в такій діяльності.
Мені довелося працювати з багатьма журналістськими матеріалами, але найцікавішою працею було, мабуть, створення двох відеосюжетів. Перший із них згодом отримав назву «“Не буде культури – не буде й нації”: діяльність Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського у часи війни». Уже з самої назви зрозуміло, про що саме йдеться у цьому 18-хвилинному сюжеті. Це був мій перший досвід роботи над особистим журналістським продуктом. До того ж це був саме відеопродукт, а вони зазвичай є найскладнішими у своїй реалізації. Будучи аудіовізуальним контентом, відеосюжет повинен враховувати різні сторони подання матеріалу: текстову, візуальну, звукову. Тому над усіма ними мені й довелося працювати.
Уся робота почалася з узгодження спочатку теми, а потім часу проведення інтерв’ю з працівниками Чернігівського літературно-меморіального музею-заповідника Михайла Коцюбинського. Перше інтерв’ю відбулося з директором Музею Дмитром Мельниченком, друге – із заступником директора з наукової роботи Наталією Коцюбинською. Звісно, до них потрібно було належно підготуватися, продумати запитання. Проте ці інтерв’ю відбувались у різні дні, тому й часу на підготовку було достатньо. Уже під час зйомок записували на камеру розмови, а також різні кадри Музею. Як результат, було отримано відеофайли, які й увійшли до сюжету. Проте перед цим треба було ще й створити остаточний його сценарій. Допомогли в цьому розшифровки кожного інтерв’ю, які я робив після зйомок. Сама суть цих розшифровок полягає в розписі знятих на відео розмов у текстовому форматі. Уже коли маєш перед собою весь текст інтерв’ю, то легко його розібрати по частинах та скласти в один єдиний текст, що є сценарієм. Хоча слід до нього додати ще й коментарі ведучого, а також усі необхідні технічні позначки для монтажу, такі як титри чи час кожної з реплік. І коли вже готовий сценарій, то можна записати в студії й коментарі ведучого, після чого – монтувати відеосюжет. Увесь такий процес, у моєму випадку, курували журналісти ЧеЛайн, вони пояснювали завдання кожного з етапів роботи, їхні особливості, допомагали з реалізацією тощо. Монтування відеосюжету також робила редакція.
Другий відеосюжет має назву «“Чернігів – місто легенд”: легенда про привид Антонієвих печер». Він уже присвячений знаменитій легенді міста, яка вабить туристів. Процес створення цього відеосюжету був подібним до минулого, а тому, маючи досвід такої праці, робота відбувалася швидко та безперешкодно. Цього разу інтерв’ю слід було проводити з заступником начальника Управління культури та туризму Чернігівської міської ради Катериною Литвин та завідувачем наукового відділу Антонієвих печер Тетяною Миколайко. Та як і минулого разу, інтерв’ю потрібно було розшифрувати, на їхній основі створити сценарій, дописати власні коментарі. Потім знову записати на студії ці коментарі та відправити матеріали на монтаж.
Може здатися, що така праця сильно повторюється, але я з цим не згоден. По-перше, мені, як новачку в журналістській професії, було чітко відчутно контраст між цими двома сюжетами в процесі їх створення. Якщо перший відеопродукт був такою собі «пробою пера», із якою мені сильно допомогли, то вже під час роботи над другим я відчував себе як повноцінний журналіст, який знає, що від нього вимагається. Хоча, звісно, допомога редакції теж нікуди не зникла. По-друге, особливість таких сюжетів полягає не в процесі їх створення, а в історіях, які вони розповідають. А подібний формат лише полегшує роботу журналістам, які завдяки цьому й здатні доносити ці історії швидше до своєї авдиторії.
Текст Владислава Черняка
