Світло творчости людини, яка пише серцем: зустріч із Олександром Забарним
23 квітня 2025 року студенти філологійного факультету Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка розкошували в спілкуванні з прозаїком, поетом і драматургом Олександром Вадимовичем Забарним.
Модератор зустрічі професор С. О. Жила виступила із вітальним словом, познайомила присутніх із постаттю письменника. «Знає мистецтво Чернігова, як ніхто…» – так висловилася Світлана Олексіївна про українського вченого-філолога та лавреата багатьох премій, зокрема Міжнародної літературної премії імені Миколи Гоголя. Слухачі дізналися, що О. В. Забарний багато років очолював філологічний факультет, і за цей час став справжнім улюбленцем студентства та колег, яких надихала його щирість та глибина.
Олександр Вадимович розповів про кожен жанр, у якому працював: поезія, проза, драматургія, публіцистика.
Усього в письменника три збірки поезій: «Пастелі Полісся», «Акорди серця», «Стежина пам’яті моєї». Коли Олександр Забарний зачитував деякі свої вірші, його голос проникав у саме серце… «…з тобою, краю, з попелу вставали, цілющою Десни була вода», «…мені для щастя зовсім мало треба: щоб жити і творити вільно міг». Поезія дарує те, що можна не помітити.
Автор має дванадцять прозових книжок, зокрема це збірки оповідань. Найулюбленіші твори письменника – про дитинство. Серед лауреатів «Книги року-2022» у номінації «Проза» перемогла книга «Багряні терикони».
Перша драма Олександра Забарного – «Грішниця», написана до 200-річчя від дня народження Тараса Шевченка, її тема – остання любов Т. Шевченка. Друга драма – «Проклятий вогнем». Третя – «Леся» (присвячена світлій пам’яті викладача).
Публіцистичних книг у автора чотири: «За лаштунками літа», «Ніжин – кам’яна квітка українського бароко», «Митець чистого серця», «По обидва береги серця».
Під час творчої зустрічі митець декламував душевні вірші, зокрема з його поетичної збірки «Стежина пам’яті моєї» (2010). Автор поділився історією свого творчого шляху, розповів про шкільні роки, перше кохання, а також перший «заробіток» на віршах (за пиріжки по 5 копійок).
Письменник зізнався: «Щоб піймати сюжет – треба, щоб кольнуло в серці». Так народилося його «Прозріння» – реальна історія, що лягла в основу твору. Натхненням стало висловлення Наталії Фурси: «Війна потребує інших слів», – саме такі слова він шукав «з попелу й крові» і 2023 року нарешті їх знайшов. Його нові прозові твори – це «Невигадані діалоги про війну», народжені за столиком під каштаном у Ніжині. Адже, як підкреслює сам автор: «Проза не любить поспішних висновків». Олександр Вадимович розповів про драму «Грішниця», темою твору була остання любов Т. Г. Шевченка. Занадто відвертий сюжет викликав бурхливу реакцію критиків. Зрештою, саме ця драма стала для нього ключем до звання лавреата премії імені Михайла Коцюбинського.
Згадували і улюблених українських та зарубіжних поетів: Сергія Жадана («і його собак»), Вінграновського, Іздрика, а також Лесю Українку – за її силу, розум і знання мов. «Дякую вам за оті іскри в очах, які віддзеркалюють ваші серця…», – висловився письменник наостанок.
Опісля публічної зустрічі Олександр Вадимович зізнався: «Раніше був переконаний, що найкращими є ніжинське студенство, сьогодні змінив свою думку))». Щиро дякуємо Олександру Володимировичу Забарному за відвертість, за мудрі слова, за натхнення, яке він щедро дарував присутнім. Його поетичне і прозове слово – це голос серця, що звучить правдиво, глибоко й людяно. Ця зустріч залишила теплий слід у серцях усіх слухачів і нагадала, що справжнє мистецтво – це те, що торкає душу.
Текст Тетяни Хомич у співавторстві зі студентами.
