«Ну що б, здавалося, слова…»
9 жовтня 2024 року студенти філологійного факультету Національного університету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка разом із Тетяною Леонідівною Хомич прослухали дистанційно лекцію Миколи Івановича Степаненка, яка пролунала в Музеї «Заповіту» Т. Г. Шевченка в овіяному легендами Переяславі – місті, яке зберегло дух поета.
Цей захід об’єднав охочих із різних куточків України, зокрема, були представники із Черкаського національного університету ім. Б. Хмельницького, Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича, Харківського національного педагогічного університету ім. Г. Сковороди та ін. На конференції були присутніми приблизно 90 поціновувачів усього українського.
«Тільки Тарасові Шевченку “уся сила і краса нашої мови… одкрилася”» – слова, виголошені П. Кулішем біля домовини Кобзаря. Підзаголовком напокутньої лекції професора Миколи Івановича Степаненка став «Феномен мови Тараса Шевченка: позапростір і позачас».
Т. Шевченка лектор огранив такими постатями: Нестор Літописець, Григорій Сковорода, Іван Котляревський, Григорій Основ’яненко. Метою зустрічі було розглянути феномен мови Тараса Шевченка. Професор представив своє визначення поняття «мова», виокремив її функції. Доповідач зазначив, що мова, на переконання Тараса Шевченка, – це засіб боротьби, найважливіша сутність будь-якого народу, атрибут нації. Поет підносив слово дуже високо, надаючи йому особливого значення.
Цікаво, що саме Тарас Григорович запропонував використовувати старослов’янізми в українській мові, до речі, слово «Бог» у його творах найуживаніше. Слухачі дізналися й про такий факт, як-от, 25 слів Тараса Шевченка не ввійшли до української літературної мови, а опинилися сьогодні в царині діалектів: кабиця, файда, ненатля тощо.
Уся доповідь була гармонійно доповнена різними цитатами з творів. Здавалося б, просто уривки, але з вуст Миколи Степаненка вони звучали неймовірно.
Доповідач відзначив те, що Шевченкова мова має ні з ким не порівнювані прикмети, а саме: глибока народність, емоційна насиченість, багатогранність лексики, простота, ясність і природність викладу. Є дуже влучними слова Миколи Степаненка, що «кожне покоління перечитує Шевченка по-своєму, але все одно його місце в історії української літературної мови виняткове!»
На думку Миколи Івановича, від діалектів нам не варто відмовлятися, бо вони є «живильним струменем», який дає поштовх до збагачення літературної мови. У Тараса Шевченка відбувся перехід від простого слова до інтелектуалізації української мови, надання їй належного функційного статусу. Твори Кобзаря доповідач відзначив багатогранністю лексики, відповідністю слова настановам письменника, простотою і природністю викладу.
Отже, усі учасники конференції вкотре переконалися в геніальності Тараса Шевченка, його винятковому місці в історії української літературної мови. Як зауважив Микола Іванович Степаненко, поет «сповна віддав себе Україні, а ми лишень наближаємося до нього». Потрібно пам’ятати, що мова Тараса Шевченка сформувала нашу національну ідентичність.
Автори тексту – Аліна Семко, Світлана Гречуха, Катерина Труба, Тетяна Хомич.
